Україна сьогодні переживає найбільше випробування в своїй новітній історії – збройну боротьбу за незалежність і територіальну цілісність проти російського агресора. У цій війні ми вже маємо тисячі поранених і загиблих мужніх захисників та захисниць. Є серед полеглих героїв і наші земляки

Україна сьогодні переживає найбільше випробування в своїй новітній історії – збройну боротьбу за незалежність і територіальну цілісність проти російського агресора. У цій війні ми вже маємо тисячі поранених і загиблих мужніх захисників та захисниць. Є серед полеглих героїв і наші земляки.

4 вересня 2014 року в селищі Авангард з почестями був похований полковник Борис Кифоренко, який загинув 29 серпня поблизу Іловайська, захищаючи рідну землю.

Закінчив Київський військовий інститут управління і зв`язку та Національний університет ім. Івана Черняховського. Службу проходив у Одесі в різних військових частинах. У 2014 році був призначений на посаду командира 121-ї бригади зв`язку. Разом з підлеглими проходив службу в зоні проведення АТО. Борис Кифоренко був одним із захисників Савур-Могили. На фронті довелося бути не тільки зв`язківцем, але й розвідником. Міг повернутися додому на ротацію, але вирішив не полишати своїх хлопців. Загинув смертю хоробрих під час виходу з оточення поблизу м. Іловайськ під Новокатеринівкою. За словами співслужбовців, яким вдалося вижити, у його УАЗ, який рухався головним в колоні техніки, потрапив ворожий снаряд. Поранений водій автомобіля підповз до командира та хвилин 15 вони ще розмовляли, поки до УАЗа не під`їхала БМП-2. Десантники з російськими шевронами на руках зв`язали пораненим руки скотчем та кинули на призволяще, поїхавши далі. Помирати під палючим сонцем довелося 4 години. За особисту мужність і героїзм, проявлені під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Борис Кифоренко нагореджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно). У загиблого полковника залишилась дружина та дві доньки.

Через місяць від початку повномасштабної війни, а саме 25 березня, загинув наш земляк, співробітник загону відомчої пожежної охорони Одеської філії ДП «Адміністрація морських портів України» Василь Олегович Килинич, який мав неабияку повагу серед своїх колег.

Василь Олегович був ветераном рятувальної служби України. Усе свідоме життя працював у державних структурах пожежної безпеки. А коли у 2014 році розпочались бойові дії на сході України професійний вогнеборець узяв до рук зброю і пішов захищати рідну землю. Останні роки продовжував рятувальну службу в пожежній частині Одеського морського порту. Однак, як тільки розпочалась повномасштабна війна, не вагаючись, знову взяв до рук зброю, щоб захищати Україну від ворожих зазіхань. Мужньо загинув в боях за Миколаїв. З почестями був похований в рідному Прилиманському. У Василя Килинича залишилились дружина і троє дітей.

27 травня під час виконання бойового завдання на Херсонщині обірвалося життя нашого відважного земляка Дениса Слабенка, який коли розпочалась повномасштабна війна, одним із перших з-поміж жителів нашої Громади пішов захищати країну від агресора.

В останню путь односельці проводжали свого героя «живим коридором». Поховали бійця  4 червня на селищному кладовищі в Авангарді. Без батька залишилось двоє неповнолітніх дітей.

 21 червня в смт Хлібодарське з почестями провели в останню путь жителя нашої Громади і воїна Олексія Звонарьова.

Олексій Леонідович став на захист нашої країни ще в 2014 році, приймав участь в АТО. Без вагань пішов захищати Україну, коли розпочалось повномасштабне вторгнення. Родина втратила батька, чоловіка.

 Вічна пам`ять полеглим захисникам України!