Головне в житті – бути людиною!

Герою нашої сьогоднішньої розповіді Максиму Головко з Прилиманського у серпні 2024 року виповниться лише 24, але під час бесіди мені здалось, що я розмовляю зі зрілим чоловіком: привітним, мужнім, розсудливим, зваженим, зібраним, з гарним почуттям гумору.

Передчасно подорослішати та змужніти Максимові, як і більшості сучасної молоді, довелось через війну. В мирному житті юнак після закінчення 9-го класу Прилиманського закладу загальної середньої освіти опанував професію судомеханіка в Одеському морському коледжі технічного флоту. Певний час навіть працював за спеціальністю.

На питання ким мріяв стати в дитинстві, без вагань відповів – людиною, відразу ж по-філософськи аргументувавши свою відповідь: «Професію можна змінити протягом життя, а ось людиною ти або є, або ні. І якою саме людиною ти є особливо добре видно зараз, під час щоденних випробувань воєнного часу, коли не всім вдається зберегти свою гідність та людяність».

Як тільки розпочалось повномасштабне вторгнення молодий чоловік, як справжній патріот, не міг залишатись вдома і просто спостерігати як ворог захоплює рідну землю, знищує українські міста та села, вбиває і знущається зі співвітчизників. А тому прийняв рішення стати на захист своєї Батьківщини.

Рішення сина підтримав батько Микола Миколайович, але за однієї умови, що робитимуть це разом. І вже в березні 2022 року батько та син поповнили лави 183-го батальйону територіальної оборони. Після мобілізації чоловіки були відправлені до Знам`янської сільської територіальної громади Березівського району Одеської області для виконання бойового завдання. А вже через місяць несли службу на кордоні з Молдовою в районі невизнаного Придністров`я, де було значно посилено заходи безпеки, збудовано надійні фортифікаційні споруди, оскільки на початку повномасштабного вторгнення з цього боку була висока ймовірність прориву російськими окупантами.

І хоча кожне із бойових завдань було по-своєму важливим, Максимові здавалось, що він робить недостатньо для наближення перемоги. Тож в 2023 році молодий чоловік, навчившись працювати з дронами, приєднався до взводу інструкторів однієї з військових частин і був разом із побратимами направлений на Херсонський напрямок.

Військовослужбовець зізнається, що лише тут він відчув, що робить щось по-справжньому важливе, знищуючи за допомогою FPV-дронів ворожу техніку та окупантів.

Варто відмітити, що поява FPV-дронів на фронті стала справжньою революційною подією і якщо не змінила, то принаймні багато в чому вплинула на перебіг російсько-української війни. Головна причина їхнього успіху полягає в тому, що маленький безпілотник вагою всього кілька кілограмів і вартістю до 35 тисяч гривень може знищувати техніку ворога, вартість якої – мільйони доларів.

Пілот керує дроном з пульта, вдягнувши спеціальні окуляри, які транслюють зображення з камери дрона в реальному часі. Тому і назва FPV (First Person View), у перекладі – огляд від першої особи. На такі дрони, залежно від специфіки завдання та обраної цілі, чіпляють різні типи боєприпасів і вибухівки, використовуючи як дрони-камікадзе.

Сьогодні ситуація на Херсонському напрямку лишається складною. Ворог не шкодує ані своїх людей, ані техніки, проте особливих успіхів немає. І одна з причин тому – ефективна робота екіпажів FPV-дронів.

-На рахунку нашого екіпажу більше 100 одиниць знищеної ворожої техніки та чимало окупантів, яких ми відправили на концерт до кобзона. Працювати ми маємо командою, як одне ціле. Щоб не лише виконати бойове завдання, а й лишитися при цьому живими та неушкодженими. Бо ж для ворога ми – пріоритетна ціль. І якщо нас виявлять, то не пошкодують ніяких боєприпасів, щоб знищити, – розповідає Максим, зауважуючи, що їхній екіпаж двічі був на соломинці від смерті, але Бог зберіг, адже під час прильотів їх не було на позиціях.

-В небезпечні моменти, мабуть, гору бере адреналін, притупляючи відчуття страху. Ми всі знаємо, навіщо вдягнули український піксель. Бо маємо одну мету та одну мрію на всіх – знищити ворога та здобути перемогу.

За проявлену мужність та успішне виконання завдань під час бою Максим нагороджений нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест».

Молодий чоловік говорить, що бути відзначеним приємно, але воює він не за нагороди, а за мир та спокій на рідній землі.

На питання чого найбільше не вистачає під час виконання бойових завдань військовослужбовець відповідає, що дронів, адже їх вони втрачають від 5 до 10 в день. Тож дякує волонтерам, зокрема Сергію Стерненку, завдяки яким мають чим знищувати ворога. Також Максим висловлює велику подяку землякам та Авангардівській селищній раді за постійну підтримку і допомогу їхній частині.

-Нещодавно ВО «Молодь Авангарду» закрили збір, зібравши необхідну суму  на автомобіль, який необхідний нашій військовій частині для виконання бойових завдань. Тож висловлюю подяку всім, хто донатив, незважаючи на важке сьогодення. Така підтримка тилу для нас є вкрай важливою, – зауважує військовослужбовець.

Відзначимо, що 50% вартості автомобіля сплатила група ITшників зі Львова, які допомагають ВО «Молодь Авангарду» у подібних зборах на постійній основі. Решту 50 % вдалось зібрати спільними зусиллями волонтерів, працівників апарату, структурних підрозділів, комунальних установ Авангардівської селищної ради та небайдужих жителів громади.

Максим не втрачає бойового духу і мріє про перемогу, щоб скоріше повернутися додому, де його чекають рідні та кохана дівчина, з якою планує найближчим часом узаконити відносини. Про особисте розповідає небагато, бо переконаний, що щастя любить тишу.

Світлана Дідух