Нові часи народжують нових героїв

Чимало працівників органів місцевого самоврядування поповнили лави Збройних Сил України, зокрема й Авангардівської громади, яка з перших днів війни є надійним тилом для фронту. Адже лише в тісній взаємодії тилу і фронту ми зможемо подолати ворога!

Війна перевернула наше життя, змінила пріоритети і перекинула нас у нову реальність. Все, що колись здавалося важливим, втратило свою силу і значення. Ті речі, які колись займали центр нашої уваги, тепер здаються незначними і непотрібними. Ми вчимося бути сильними, не тільки фізично, але й морально, бо цього вимагають реалії сьогодення.
Раніше ми навіть і не підозрювали, як багато серед нас мужніх та героїчних людей, які зараз зі зброєю в руках своїм прикладом доводять існування патріотизму та відданості українському народові.

Саме такою вольовою та мужньою людиною є і герой нашої сьогоднішньої розповіді Вячеслав Миколайович Гальчинський. До початку повномасштабної війни Вячеслав Миколайович працював в органах місцевого самоврядування, обіймаючи посаду заступника Авангардівського селищного голови, на яку планує повернутися після нашої Перемоги. Свого часу, відслуживши в лавах Збройних Сил України, і подумати не міг, що колись знову доведеться одягнути піксельну форму та ще й за таких обставин. Але зізнається, що, аналізуючи події, які відбувались у нашій країні та за її межами наприкінці 2021-го та на початку 2022-го років, не виключав повномасштабного вторгнення з боку росії. Пригадує, як за день до великої війни взяв на декілька днів відпустку та збирався з родиною до своїх батьків на Вінниччину, аби навідати і заразом знятися з військового обліку, щоб зареєструватися в електронному вигляді за новим місцем проживання.
Мали виїжджати 23 лютого, але перенесли виїзд на наступний день. Однак 24 лютого довелося покидати домівку сім’ї Гальчинських вже в неповному складі, без голови родини, та в компанії друзів і знайомих, яких на певний час прихистили батьки Вячеслава Миколайовича. Він же тим часом разом із головою громади, очільниками старостинських округів та небайдужими активістами робили все для того, аби не допустити паніки та мародерства на місцях, заспокоїти та підтримати населення, усіляко допомогти військовим і територіальній обороні. Чоловік зізнається, що на той момент у нього був лише один страх – за сім’ю, на всі інші емоції не було часу, бо потрібно було діяти оперативно і приймати рішення миттєво.
На початку березня 2022 року Вячеслав Миколайович приймає рішення поповнити лави Збройних Сил України. Авангардівський селищний голова Сергій Хрустовський підтримав у цьому свого заступника, хоча розумів, що і в тилу його знання, розсудливість, відповідальне відношення до роботи, вміння комунікувати з людьми були б не зайвими, але відмовляти не став, побажавши берегти себе.
Дружина Наталя та діти Вячеслава Миколайовича про його рішення дізнаються лише згодом, бо на той момент були на Вінниччині, і у чоловіка була нагода відтягнути цю новину на певний час, але він дуже вдячний родині за розуміння та підтримку.

Вячеслав Миколайович зауважує, що деяких хлопців із Авангардівської громади, які мобілізувалися разом із ним, вже не має серед живих, зокрема Миколи Дзіковського та Дениса Слабенка. Загалом війна забрала вже чимало життів побратимів, в тому числі відважного та досвідченого комбрига, полковника Віктора Поливяного, і від цього дуже боляче, адже війна забирає найкращих.
Відтак, ніякого прощення ворогу бути не може. І він це усвідомив ще в 2014 році, коли росія анексувала наш Крим та почала зазіхати на східні області України.
Тоді чоловік відмовився від спілкування ворожою мовою, і жалкує, що не зробив цього раніше, бо вважає, що рідна мова – це теж наша зброя.

Сьогодні Вячеслав Миколайович обіймає посаду заступника командира підрозділу військової частини з психологічної підтримки персоналу. Йому доводилося разом із побратимами виконувати бойові завдання на різних напрямках фронту. Їх підрозділ має певні успіхи, якими пишається, але про них пообіцяв розповісти після нашої Перемоги. Намагається виконувати поставлені цілі на рівні з молодими хлопцями, хоча зізнається, що в 50 років іноді це дається важко, але підтримка командира підрозділу та товаришів по зброї додають йому сил і наснаги. Вячеслав Миколайович відзначає, що їхньому підрозділу загалом пощастило з командиром, який є зразковим офіцером – вольовим, відважним, самовідданим, професійним, справжнім прикладом для побратимів, незважаючи на свій молодий вік.
Мій співрозмовник наголосив і на важливості підтримки військових з боку тилу, зокрема органів місцевого самоврядування та зауважив, що Авангардівська селищна рада усіляко підтримувала військові частини ще до повномасштабного вторгнення, надавали субвенції в рамках розробленої програми підтримки військових, адже постійно комунікували з командирами військових частин та знали їхні потреби. А з початком повномасштабного вторгнення були готові витратити весь місцевий бюджет на підтримку ЗСУ, бо розуміли, якщо нічого не робити, то тоді хазяйнувати та розпоряджатися коштами буде ворог.

У 2022 році Авангардівська селищна рада прийняла ряд місцевих програм, кошти яких були спрямовані на забезпечення Збройних Сил України та підрозділів територіальної оборони, соціальну підтримку військових та їх сімей. І зараз, незважаючи на вилучення в минулому році ПДФО з місцевого бюджету, Авангардівська громада по можливості намагається закривати усі запити військових.

Коли виповнювалося 1000 днів від початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну та напередодні Дня Збройних Сил України Вячеслав Миколайович був запрошений до Авангардівського ліцею на зустріч з учнями 8-х класів, під час якої розповів їм про свою службу, про героїзм наших військових та щоденні виклики, з якими їм доводиться стикатися. Під час спілкування діти ставили питання, на які отримали від військового змістовні відповіді. Зокрема їх цікавило, щоб зробив би Вячеслав Миколайович, якби був  чаклуном. На що чоловік відповів: «Якщо це було б в моїх силах, то начаклував би якнайшвидшу нашу Перемогу, або хоча б додав рішучості та сміливості нашим західним партнерам, адже, якби ми мали в достатній кількості всю необхідну сучасну зброю та військову техніку, то скоріш за все війна б вже закінчилась».
Розповів Вячеслав Миколайович і про свою мрію після Перемоги. Дуже хоче всією родиною відправитись у подорож світом, наскільки б вистачило грошей, адже так багато цікавих місць, в яких він ще не побував.

Коли діти почали дякувати за його героїзм дуже ніяковів, бо не вважає себе героєм, хоча за військову звитягу нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня та має відзнаки від командування та Міністерства оборони України.
Тож саме такі самовіддані, патріотично налаштовані та відважні люди, як Вячеслав Миколайович, і є Героями сьогодення. Дякуючи їм, ми маємо змогу жити на рідній землі, народжувати та виховувати нове покоління українців, працювати і будувати плани на майбутнє. Не забуваймо про це та підтримуймо наших незламних воїнів!

Світлана Дідух