В Авангардівському Центрі культурних послуг відбулась урочиста церемонія нагородження звання «Почесний громадянин Авангардівської Громади»

На ХХХІХ сесії VIII скликання Авангардівської селищної ради було прийнято рішення про затвердження кандидатур на присвоєння звання «Почесний громадянин Авангардівської Громади» у 2024 році (посмертно).

«Кожен, хто потрапив до списку, безперечно, є гідною людиною, адже це наші захисники-герої, які віддали найдорожче – своє життя, аби панував мир і спокій на рідній землі. Тож вони по праву заслуговують на нашу шану та пам’ять. Не забувати, якою ціною нам даються мир та свобода, то наш святий обов`язок», – наголосив у своєму виступі Авангардівський селищний голова Сергій Хрустовський під час заходу вшанування мужності та героїзму наших земляків-воїнів.

Члени родин та найближчі родичі осіб, яким присвоєно посмертно звання «Почесний громадянин Авангардівської громади» отримали відповідне посвідчення із пам`ятною монетою та сертифікат на щорічну грошову допомогу.

Звання «Почесний громадянин Авангардівської громади» у 2024 році присвоєно:

Смоляк Сергій Іванович

Сергій родом із Вінниччини. В 2017 році переїхав до Авангарду.

Воював в зоні АТО, з початком повномасштабного вторгнення пішов служити добровольцем.

Старший лейтенант поліції, командир 3 взводу 3 роти 1 батальйону полку «Лють» до останньої миті життя виконував бойові завдання та нещадно нищив ворога.

Загинув Сергій 24 липня 2023 року біля села Кліщіївка Бахмутського району Донецької області від травм несумісних з життям.

Похований воїн на своїй малій батьківщині в селищі Вапнярка, однак Авангардівська громада пам`ятає свого Героя.

Посмертно Смоляк Сергій нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Форманчук Віктор Леонідович

Народився Віктор 14 липня 1974 року в селі Нововасилівка Врадіївського району Миколаївської області. Після закінчення технікуму пройшов обов’язкову строкову службу в лавах Збройних Сил України. 

У квітні 2022 року Віктор знову поповнив лави Збройних сил України.

В якості командира бойової машини механізованого відділення, разом зі своїми побратимами, приймав активну участь у визволенні Харківщини, а згодом і правобережжя Херсонщини.

За успіхи в бойовій підготовці, проявлений професіоналізм та відданість справі був нагороджений грамотою та нагрудним знаком від командира бригади.

4 серпня 2023 року в районі Антонівського мосту Херсонської області під час виконання бойового завдання наш земляк Віктор Форманчук отримав важкі поранення не сумісні з життям.

11 серпня Віктор був похований з почестями на кладовищі в смт Авангард.

Тарасов Андрій Едуардович

Андрій під позивним «Алабай» ніс службу у  3-й окремій штурмовій бригаді у складі Сухопутних військ ЗСУ, яка була сформована із сил спеціальних операцій полку «Азов».

Присягу служити на вірність українському народу юнак прийняв ще у 2017 році й ніс службу в морській прикордонній охороні.

Згодом поповнив ряди 122-ої окремої бригади територіальної оборони ЗСУ, яка перебуває у складі Регіонального управління «Південь» Сил ТрО.

Мотивацією долучитися до 3-ої окремої штурмової бригади було бажання на ділі довести, що «Україна – понад усе».

Саме це Андрій  і робив, мужньо захищаючи рідну землю до останнього подиху.

Загинув наш Герой під Бахмутом Донецької області 29 липня 2023 року.

Дудніченко Олександр Вікторович

Олександр до лав ЗСУ потрапив 22 березня 2023 року. Після навчального центру був призначений на посаду водія одного з підрозділів десантно-штурмової бригади. Бойові завдання виконував на Бахмутському напрямку, в одній із найгарячіших точок східної частини України.

Загинув 24 серпня, у День Незалежності України, під час визволення с. Іванівське Бахмутського району Донецької області.

Похований Герой в рідному селі Радісне на Алеї Слави.

Давидян Олег Фролович

Народився Олег 20 вересня 1995 року в с. Нова Долина. Тут пройшло його дитинство та навчання в школі.

До лав ЗСУ був мобілізований в березні 2023 року. Служив гранатометником 41-ої окремої мотопіхотної бригади.

Був відважним та надійним побратимом.

15 жовтня 2023 року під час ворожої атаки біля с. Синьківка Куп`янського району Харківської області Олег потрапив під шквальний ворожий артилерійський обстріл внаслідок якого загинув.

Похований в рідному селі Нова Долина.

Блащук Микола Валерійович

Микола Блащук народився 22 серпня 1983 року в селищі Авангард.

На початку повномасштабного вторгнення Микола вступив до територіальної оборони і разом із іншими земляками забезпечував спокійні ночі жителям громади.

До лав ЗСУ мобілізований у березні 2023 року. Був водієм механізованого відділу, девіз якого: «Віра сильніша за страх», у славетній 41-й бригаді.

Користувався повагою командирів та побратимів. Неодноразово рятував бійців з поля бою, доставляючи їх у медичні заклади після важких поранень, коли життя вираховувалось хвилинами.

14 грудня 2023 року під час ворожої атаки Микола Блащук потрапив під шквальний артилерійський вогонь, внаслідок якого отримав важкі поранення  не сумісні з життям.

Похований Герой на Алеї Слави в Авангарді.

Глодан Юрій Юрійович

Народився Юрій 23 січня 1992 року в місті Генічеськ Херсонської області. У 2008 році вступив до Національного університету «Одеська юридична академія», де за час навчання знаходить собі не тільки надійних друзів, а й кохання свого життя – красуню дружину Валерію.

4 січня 2022 року в сім’ї Глоданів народжується донька Кіра. Така омріяна та очікувана для молодої сім`ї подія. Здавалося ось воно щастя, але насолодитися ним подружжя не встигло…

Через 52 дні російська федерація безжалісно розпочала збройну агресію проти України.

23 квітня 2022 року, черговий ракетний обстріл України, попри це сім’я готується до святкування Пасхи, Юрій виходить за продуктами до магазину. А ось повертатися йому вже було нікуди… Ракета влучила в квартиру, де знаходилась дружина Валерія, дочка Кіра та теща Людмила. У той день Юрій в одну мить втрачає все саме дороге, що було у його житті…

Після трагедії Юрій приймає рішення йти захищати свою країну – потрапляє спочатку в «Азов», а потім в третю окрему штурмову бригаду ЗСУ. Юрій намагається перетворити свій біль на лють проти ворога.

Із спогадів його побратимів: «Він був справжнім штурмовиком, який без сумніву і вагань йшов у бій та завжди бездоганно виконував бойові завдання. За час служби у підрозділі «Набат», саме такий позивний вибрав собі Юрій, проявив себе, як мужній воїн та надійний побратим, на якого можна покластися. Досконало володів зброєю та був одним із кращих стрільців у роті. Не знаючи страху і вагань нищив ворога, який прийшов на нашу землю. Він був справжнім другом та «сталевою людиною» з добрим серцем!»

На початку осені, 12 вересня 2023 року під час звільнення Андріївки поблизу Бахмута, Юрій виступає у складі штурмової групи. На зайнятих позиціях вони зачищають територію і потрапляють під мінометний обстріл. Незважаючи на отримане поранення, Юрій допомагає побратиму з евакуацією та отримує друге поранення, яке було несумісне з життям.

Поховали Юрія Глодан поряд із дружиною Валерією, донькою Кірою і тещею Людмилою на цвинтарі в селищі Авангард.

Павлін Олександр Михайлович

Олександр був людиною вольовою, цілеспрямованою та врівноваженою. Мав дві освіти: технічну та військову. Службу ніс в одній із окремих десантно-штурмових бригад. Обіймав посаду заступника командира роти з морально-психологічного забезпечення.

Мав серйозне поранення, але після реабілітації знову повернувся до виконання своїх службових обов`язків, адже вважав своїм обов`язком бути поряд із побратимами, які знаходились на Донецькому напрямку.

26 червня 2023 року під час виконання завдання Олександр отримав поранення, яке було не сумісне з життям.

Похований воїн на Західному кладовищі в м. Одеса.

Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» ІІІ ступеня (посмертно).

На церемонії також отримали сертифікат на щорічну грошову допомогу члени родин та найближчі родичі осіб, яким присвоєно посмертно звання «Почесний громадянин Авангардівської громади» у 2013 році.  

Звання «Почесний громадянин Авангардівської громади» у 2023 році присвоєно:

Кифоренко Борис Борисович

4 вересня 2014 року в селищі Авангард з почестями був похований полковник Борис Кифоренко, який загинув 29 серпня поблизу Іловайська, захищаючи рідну землю.

Закінчив Київський військовий інститут управління і зв`язку та Національний університет ім. Івана Черняховського. Службу проходив в Одесі в різних військових частинах. У 2014 році був призначений на посаду командира 121-ї бригади зв`язку. Разом з підлеглими проходив службу в зоні проведення АТО.

Борис Кифоренко був одним із захисників Савур-Могили. На фронті довелося бути не тільки зв`язківцем, але й розвідником. Міг повернутися додому на ротацію, але вирішив не полишати своїх хлопців.

Загинув смертю хоробрих під час виходу з оточення поблизу м. Іловайськ під Новокатеринівкою.

За особисту мужність і героїзм, проявлені під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Борис Кифоренко нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» ІІІ ступеня (посмертно).

 У загиблого полковника залишилась дружина та дві доньки.

Петренко Василь Васильович

Василь Петренко народився 6 жовтня 1975 року в місті Коростень Житомирської області.

Проходив військову службу на посаді старшого помічника начальника особового складу та стройового штабу в 160-й Одеській зенітній ракетній бригаді Повітряних Сил Збройних Сил України.

В 2014 році був призначений до складу зведеного загону ПС ЗСУ «Дика качка» та відбув до району проведення АТО. Позивний «Моцарт». Один із «кіборгів».

Загинув Василь Петренко від кулі снайпера на опорному посту під час оборони Донецького аеропорту.

Залишились дружина та дві доньки.

Похований в м. Коростені на Житомирщині.

За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Василь Петренко був нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» ІІІ ступеня та нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).

На честь Героя в січні 2016 року на території 160-ої Одеської зенітної ракетної бригади було відкрито меморіальну дошку.

Звонарьов Олексій Леонідович

Олексій Леонідович був справжнім патріотом та борцем за справедливість.

Тож на захист нашої країни від окупанта став ще в 2014 році, приймав участь в АТО.

Без вагань пішов захищати Україну, коли розпочалось повномасштабне вторгнення, дотримуючись принципу: «хто, як не я, захищатиме моїх рідних».

Був начальником господарчого відділення військової частини А2393 оперативного командування «Південь».

Похований в рідному селі Радісне.

Родина втратила батька, чоловіка.

Ісько Павло Валерійович

Павло народився в місті Одеса 2 березня 1987 року. До Авангарду родина Ісько переїхали в 1995 році.

Жив звичним, мирним життям, будував плани на майбутнє, як і мільйони інших українців, та коли в 2022 році армія орків підступно вдерлася в Україну – став на її захист.

До лав Збройних сил України Павло пішов добровольцем. Проте, через стан здоров’я чоловіка мобілізували не відразу, але його наполегливість не залишилась не поміченою і він таки потрапив на передову. Був снайпером відділення снайперів військової частини А 3821, 137-го окремого батальйону морської піхоти Військово-морських сил.

Жахливу звістку про втрату рідної людини родина отримала ще у вересні 2022 року, але поховати військового не було можливим через недоступність до місця загибелі.

10 листопада 2022 року під час контрнаступальних дій спеціальними силами оборони були звільнені населені пункти в Херсонські області. Тіло військового знайшли на бойовій позиції під селом Костромка, що на Херсонщині. В цей же час було розпочато процедуру підтвердження особи загиблого.

28 лютого 2023 року результати експертизи ДНК засвідчили, що загиблий військовий – Ісько Павло Валерійович.

Басмов Руслан Вікторович

Руслан з дитинства марив футболом. Був випускником Академії ФК «Чорноморець», де грав на позиції воротаря. В нього попереду було все життя, яке могло бути повне досягнень та звершень, але все змінилось з початком повномасштабної війни.

Юнак у свої 19 років приймає рішення йти добровольцем на захист України. Був бійцем спецпідрозділу «Кракен» Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Мав позивний «Бас».

23 січня 2023 року Руслан віддав своє життя під Бахмутом, заслонивши собою своїх побратимів.

Згадуючи свого Героя, побратими відзначають, що Руслан, незважаючи на свій юний вік, був справжнім воїном – мужнім та відважним. І загинув він як Герой.

Руслану Басмову було присвоєно Президентом України звання Героя України посмертно.

Безносюк Дмитро Анатолійович

Народився Дмитро 13 січня 1974 року в місті Одеса. Після закінчення Одеської загальноосвітньої школи №8  вступив до вищого професійно-технічного училища, де отримав спеціальність теле-радіотехнік.

У 2002 році родина Безносюків переїхала до села Прилиманське.

З перших днів повномасштабного вторгнення російського окупанта на нашу землю Дмитро прийняв рішення йти добровольцем до Овідіопольського територіального центру комплектування та соціальної підтримки, де був зарахований у резерв.

У серпні 2022 року військовослужбовець Безносюк Дмитро був призваний до складу військової частини А 7358, 192-го батальйону, 124-ї бригади Збройних Сил України.

Першочергово з побратимами був направлений на виконання військового наказу в Донецьку область.

Пізніше хлопці брали участь у деокупації міста Ізюм Харківської області, звідки восени 2022 року були перенаправлені на Херсонщину, де Дмитро разом із побратимами першими стали на захист міста Херсон. І тримали оборону до останнього.

Загинув Дмитро 6 березня 2023 року, героїчно захищаючи рідну землю від окупанта.

Дзіковський Микола Валерійович

Житель Авангарду Микола Дзіковський у мирному житті був юристом, закінчив Одеський університет внутрішніх справ.

З перших днів повномасштабної війни як справжній патріот добровольцем пішов захищати рідну землю. Був призваний до військової частини в селищі Сарата.

Загинув від ворожого снаряду 24 жовтня 2022 року під час запеклих боїв на південному напрямку.

Кудряшов Геннадій Олександрович

Геннадій Кудряшов народився 21 червня 1986 року. За освітою – моторист.

На війну чоловік пішов добровольцем. Був заступником командира бойової машини – навідником оператором механізованого батальйону 24 окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ.

Загинув Геннадій біля села Білогорівка Херсонської області як справжній воїн під час бойового зіткнення з окупантами.

Був похований в с. Нова Долина.

Крулік Сергій Миколайович

Сергій Крулік з перших днів війни, як і більшість земляків, не міг бездіяти, тож доєднався до патрулювання рідного селища Хлібодарське.

У вересні добровільно мобілізувався до лав ЗСУ. Був розвідником-стрільцем-снайпером.

Загинув 25 жовтня поблизу Нової Кам`янки в Херсонській області внаслідок ворожого артилерійського обстрілу.

Страшна війна назавжди забрала люблячого чоловіка, доброго та турботливого батька і брата.

Килинич Василь Олегович

Василь Олегович був ветераном рятувальної служби України. Усе свідоме життя працював у державних структурах пожежної безпеки. А коли у 2014 році розпочались бойові дії на сході України професійний вогнеборець узяв до рук зброю і пішов захищати рідну землю.

Останні роки продовжував рятувальну службу в пожежній частині Одеського морського порту. Однак, як тільки розпочалась повномасштабна війна, не вагаючись, знову взяв до рук зброю, щоб захищати Україну від ворожих зазіхань.

Через місяць від початку повномасштабної війни, а саме 25 березня, мужньо загинув у боях за Миколаїв. З почестями був похований в рідному Прилиманському. У Василя Килинича залишилились дружина і троє дітей.

Мазін Сергій Петрович

Сергій Мазін народився у Херсонській області. Мріяв стати військовослужбовцем. Закінчив Харківський національний університет Повітряних сил імені Івана Кожедуба.

Після навчання його направили на службу в 160-ту Одеську зенітну ракетну бригаду Повітряних Сил ЗСУ. Мав позивні «Командир» та «Петрович». У 2019 році виконував бойові завдання на території проведення ООС.

Коли почалася повномасштабна війна, офіцер Мазін обіймав посаду командира дивізіону. З перших днів російського вторгнення він був на захисті рідної України.

Трагічним став день 16 червня для чотирьох родин одразу: тоді під час бойового завдання загинули підполковник Сергій Мазін, капітан Олексій Губін, старший лейтенант Микита Гапіч, лейтенант Андрій Босюков.

Поховали захисника на Алеї Героїв у місті Буча Київської області.

Посмертно підполковник Мазін нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» ІІІ ступеня.

В Одеській зенітній ракетній бригаді відкрито меморіал на честь Сергія Мазіна та полеглих разом з ним побратимів.

Науменко Юрій Леонідович

Юрій Науменко був товариською, щирою людиною, справжнім патріотом, тож не міг залишатись осторонь, коли в його країні йде війна.

Був командиром гранатометного відділення протитанкового взводу.

Загинув 30 вересня поблизу Первомайського Донецької області внаслідок ворожого обстрілу, мужньо боронячи рідну землю.

Дружина втратила коханого чоловіка, син – турботливого батька, Авангардівська громада – відважного захисника…

Слабенко Денис Валерійович

 Денис Слабенко, коли розпочалась повномасштабна війна, одним із перших з-поміж жителів нашої громади пішов захищати країну від агресора та вправно разом з побратимами давав відсіч ворогу.

Життя нашого відважного земляка обірвалося 27 травня 2022 року під час виконання бойового завдання на Херсонщині.

Поховали бійця  4 червня на Алеї Слави селищного кладовища в Авангарді.

Без батька залишилось двоє неповнолітніх дітей.

Тюхтя Сергій Олександрович

Сергій Тюхтя народився 24 березня 1995 року. Мав чимало амбітних планів на заваді яким стала війна.

До лав ЗСУ пішов добровольцем. Служив у військовій частині А7396 з березня 2022 року.

17 березня 2023 року отримав порання від російського дрону під Херсоном. Була проведена операція в обласній лікарні. Стан здоров`я покращувався, але 22 березня біля 24.00 серце Сергія зупинилося.

24 березня 2023 року наш захисник відзначив би своє 28-річчя, але, на жаль, не судилося через війну, яка забрала його молоде життя.

Горюдкін Віталій Олександрович

Віталій Горюдкін народився 14 серпня 1972 року в місті Павлоград Дніпропетровської області.

Певний час проживав в смт Хлібодарське.

З перших днів війни добровольцем став на захист своєї країни.

Загинув 17 травня 2022 року в смт Десна Чернігівської області. У бойових побратимів залишились про Віталія Олександровича лише світлі спогади, адже він був людиною надійною, завжди готовим у випадку необхідності підставити своє плече.

Нещадна війна без батька залишила доньку, без близької людини – рідних та без надійного бойового товариша – побратимів.

Світлий спомин про наших Героїв житиме вічно, адже кожен із них залишив свій вагомий слід на цій землі…

Світлана Дідух